Приватний музей «Прадавня Аратта — Україна» трипiльської археологiчної культури своїми двома поверхами пов’язує нашу сучаснiсть iз 7500-лiтньою давниною. Директор i спiвзасновник Олександр Полiщук — нiби трипiльське божество: знає все i вся в музеї на дотик, мовби сам створив кожен артефакт. Та це й недалеко вiд iстини… У розмовi ж мимоволi вiдчуваєш його магiю переконання.

— Олександре Степановичу, про що вас не запитують журналiсти, а варто?

— Часто не цiкавляться тим, заради чого, власне, задуманий музей. Аби показати українцям, що їхнi предки створили унiкальну в свiтовому масштабi культуру i породили саму бiлу расу. Саме звiдси вийшли тi народи, якi потiм заселили Грецiю, Iталiю, Нiмеччину, Британiю, Iспанiю. Про це кажуть не тiльки нашi фахiвцi. Нещодавно бачив фiльм компанiї «Дискаверi» про походження античної культури — там говорилося, що первiснi греки прийшли на свої землi iз Середнього Поднiпров’я, а показанi на мапi стрiлки вели до країн, якi я назвав.

Оце головне. Але запитань немає, бо, аби про щось запитувати, потрiбно хоч трохи знати. (Усмiхається).

— А про що весь час запитують i ви можете вiдповiсти, не чекаючи?

— Про те, де я взяв цi речi — чи не купив, мовляв, у «чорних археологiв»? Але мене такi закиди давно перестали турбувати.

У Грецiї, де надзвичайно суворе археологiчне законодавство, 95 вiдсоткiв музеїв — приватнi. В Iзраїлi, як тiльки автор знахiдки встигає реалiзувати її в антикварнiй крамницi, ця рiч вiдразу стає легiтимною. У Великобританiї власник землi, де виявили знахiдку, автоматично стає i її власником, хоча зобов’язаний дати дозвiл на дослiдження. Навiть у Росiї дозволений пошук артефактiв iз металошукачем. В Українi ж вважають, що найкращий шлях — заборона...

Що ж до нашого музею, то всi експонати в ньому легiтимнi, бо придбанi у клубi колекцiонерiв. Я особисто нiколи в життi нiчого не копав, крiм картоплi. Та це й не потрiбно. Ще у ХIХ столiттi в Українi було понад 300 приватних археологiчних колекцiй i всi тi речi досi в обiгу. У спогадах про Вiкентiя Хвойку є таке: пiсля виїзного наукового засiдання на археологiчному майданчику всi знайденi там речi розiбранi учасниками...

За завданням Президента над вiдповiдним законодавством працюють фахiвцi на чолi з вiце-прем’єром Iваном Васюником. Долучаємось i ми.

— А хто такий «чорний археолог»? Афроукраїнець на розкопках?

— (Смiх). Той, хто шукає в землi артефакти без жодних дозволiв.

Та ще «чорнiшi» тi, хто розiкрав експозицiї музеїв i фонди Iнституту археологiї України. Це свiдчення того, що приватний спосiб музеєфiкацiї має бути прiоритетним. Особливо коли врахувати, що держава в нас нi на що не має коштiв. Наприклад, на охорону заповiдника «Ольвiя». Iсторичний комплекс свiтового значення розграбовується. Що ж казати про трипiльськi пам’ятки по всiй Українi: їде трактор — за плугом валяються шматки тисячолiтнього посуду i скульптури. Наступнi оранки перетворять їх на друзки…

— Чи ведете ви власнi дослiдження?

— Так, iз музеєм спiвпрацюють провiднi археологи, колекцiонери. Спiльно вивчили понад сотню поселень, доти не вiдомих науцi. Одне у Вiнницькiй областi має площу близько 100 гектарiв! Iнше на березi Днiстра, напiвзатоплене — там плануємо зробити реконструкцiю трипiльського села, тим самим зберегти розкопки й не дати розбазарити землю.

— Трипiльським пам’яткам щось загрожує?

— В Обухiвському районi Київщини просто зi стародавнього поселення люди брали екскаватором землю й вивозили на дачi можновладцiв, якi тепер у себе на городах можуть дослiджувати трипiлля… Це зафiксовано вiдомим знавцем трипiльської культури Михайлом Вiдейком, заявлено у правоохороннi органи, але досi нiчого не зроблено. Оце вам вiдповiдь.

— Що розповiдають черепки про найбiльшi здобутки трипiльської цивiлiзацiї?

— Iсторiя людства має певнi ключовi моменти. Це Шумер, музеї з пам’ятками якого практично знищенi пiд час вiйни в Iраку, це єгипетськi пiрамiди, це британський Стоунхендж… Але Трипiлля видiляється навiть на їхньому тлi. Його культура займала величезнi обшири — половину нинiшньої України, Молдову й частину Румунiї. У кiнцi VI — на початку III тисячолiття до нашої ери нiчого подiбного у Європi та свiтi не було.

Серед трипiльських досягнень є поворотнi для людства. Наприклад, найдавнiше вiдоме у свiтi колесо, якому 6500 рокiв, — трипiльське. Воно збереглось у виглядi керамiчних фiгурок тварин на колесах — сакральних образiв або дитячих iграшок.

На територiї України знайденi рештки одного з найдавнiших на планетi одомашнених коней. Вiн служив людям у VI тисячолiттi до Рiздва Христового.

Трипiльцi мали перших у свiтi архiтекторiв мiст. Радiальнi вулицi, зовнiшнiй фортечний мур свiдчать, що будiвництво велося за «генеральним планом». Поселення Тальянки мало 450 гектарiв i 25 тисяч мешканцiв. Через два тисячолiття у Римi жило «аж» 5 тисяч осiб…

Нашi предки вирощували 12 окультурених злакiв, носили тканий одяг, свою феноменальну керамiку робили на поворотних столах — прототипах гончарного кола. У VI тисячолiттi на рештi територiї Європи керамiки ще не було.

Тi глинянi вироби мали колосальний мистецький рiвень. Пiкассо, показавши в Парижi колекцiю трипiльської керамiки, сказав: «Митець, який не знає здобуткiв трипiльської культури, не може вважатися митцем». Генiй свiтової скульптури Олександр Архипенко був спадкоємцем тих традицiй.

Нарештi, багата знакова система, близька до письма. Чого лише вартий символ «iнь-янь», накреслений трипiльцями задовго до китайського! А свастика, занесена нашими предками на Iндостан i у ХХ столiттi спаплюжена Гiтлером! Таких символiв знайдено тисячi. I тi ж самi свастики, «безкiнечники» знаходимо на наших писанках.

— А якi найбiльшi загадки про трипiльцiв?

— Найбiльша — звiдки вони взялись i куди зникли. Рiч у тiм, що культури на нашiй землi змiнювались, але народ був i залишається майже той самий вiд кам’яного вiку. А потiм завдяки своїй експансiї на лiвобережних кочовикiв Трипiлля просто трансформувалось у дещо iнше. Ось вам iсторична лiнiя українцiв: трипiльцi, культури бронзового вiку, маса локальних культур, скiфи-хлiбороби (ними Геродот назвав трипiльцiв), слов’яни, русичi… 

Ученi довго сушили голову над тим, чому трипiльцi спалювали свої поселення. Припущення таке: то був обряд «передачi будiвель померлим предкам». Хiба не прекрасний мiф? А думка, що переселення були пов’язанi з виснаженням грунтiв, абсурдна, бо тодi б господарi не залишали сотнi посудин горiти у хатах. Епiдемiї? — навряд чи люди тодi мали уявлення про мiкробiв i передачу хвороб через посуд…

Точилися суперечки щодо бiноклеподiбних посудин без дна — для чого вони? Ось нещодавно знайшли таку посудину, її обiруч тримає керамiчна праматiр. Тобто призначення суто ритуальне: через отвори небесна благодать сходила на землю.

Чому не знайдено трипiльських кiстякiв — ще одна загадка, яка зовсiм не загадка. По-перше, кiстяки знайдено пiд Одесою. По-друге, небiжчикiв трипiльцi просто спалювали, доки не перейняли новi звичаї в сусiдiв.

I так далi… Якщо поцiкавитися сучасною лiтературою про Трипiлля, таємниць майже не лишиться. Усiм раджу читати книжки — тодi ви дещо знатимете. Або їхати до музею — тодi ви почнете читати книжки.

А ось справжньою загадкою лишається, чому московський академiк Тетяна Пасек тодi, коли iнших дослiдникiв розстрiляли, отримала Сталiнську премiю саме за вивчення Трипiлля. Зараз це з’ясовує СБУ.

— Чому ж ця неймовiрна культура виникла саме на наших теренах?

— Тут нiколи не було всесвiтнього потопу, сюди не дiйшов льодовик, який сягнув, наприклад, нинiшньої Iталiї. Сприятливi природнi умови спричинили культурний вибух пiсля доби мамонтiв. Усе вiдбувалося бiля Чорного моря. Коли настав останнiй Всесвiтнiй потоп, тобто середземноморськi води проникли до Чорного прiсного озера, з його берегiв люди переселились у Середнє Поднiпров’я. Нещодавно американськi дослiдники у Чорному морi, на стометровiй глибинi, знайшли поселення, будiвлi якого прямокутнi — певна ознака Трипiлля.

— А що означає у назвi вашого музею слово «Аратта»?

— Шумери писали, що вони прийшли з пiвночi, де знаходиться «країна сонця» — Аратта. У нашiй мовi багато вiдлунь цього слова: «орати», «Оратiв»… А на Кам’янiй Могилi, унiкальнiй геологiчнiй та iсторичнiй пам’ятцi людства на пiвднi України, знайдено протошумерськi письмена, на три тисячi рокiв старшi за власне шумерськi. «Країна сонця»? Вiдомо, що раннi слов’яни були сонцепоклонниками…

Ми не претендуємо на виключне право нашого краю на цю назву, Аратти iснували в рiзних частинах Євразiї. Але слово гарне i позначає те, що нам дорого.

— Невже трипiльцi є нашими генетичними предками? За тисячолiття у свiтi все змiшалося...

— Не кажемо, що нинiшнiй українець — стовiдсотковий нащадок трипiльця. Але головний антрополог України Сергiй Сегеда, професор кiлькох унiверситетiв, зробив висновок, що найбiльший антропологiчний збiг iз трипiльцями мають мешканцi Полiсся i Прикарпаття (краї в усi часи малодоступнi для стороннiх впливiв).

Про семiтськiсть трипiльцiв ходили розмови, бо, бачте, у глиняних скульптурок горбатi носи. Але, виявляється, то носи й голови черепах, птахiв — божественних персонiфiкацiй тварин, як у Давньому Єгиптi. (Смiється).

— Трипiлля довгий час було закритою темою, тепер же воно мусить змiнити європейську iсторiю. А європейцi iз цим згоднi?

— Провiднi захiднi фахiвцi — без сумнiву, так. Але для середнього європейця це шок. Ускладнює ситуацiю й наш любий пiвнiчний сусiд, який прагне вiдстояти свої iмперськi позицiї й не бажає визнавати «первороднiсть» когось iншого.

Мусимо пропагувати Трипiлля. Одним iз засобiв буде новий Iнтернет-портал, який нестиме iнформацiю тепер уже рiзними мовами.

— Що подвигло вас створити власний музей i як це взагалi працює?

— Я почав пропагувати Трипiлля сiм рокiв тому. Вже мав досить велику збiрку артефактiв, адже збирав їх три десятилiття. Вiдомий бiзнесмен Володимир Лазоренко придбав територiю з будинком бакенщикiв (тепер це наш музей, вiн бiля самого Днiпра). Ми провели реконструкцiю територiї та примiщення i власним коштом створили експозицiї. Долучились iншi люди, такi як iсторик Юрiй Шилов, художник Анатолiй Гайдамака. Нинi музей «Прадавня Аратта – Україна» iснує виключно за мої кошти й Лазоренка.

Знаю, що таких як ми називають одержимими. Але як iнакше нести iдею в маси? Треба видавати книжки, знiмати фiльми… У нашому селi Трипiлля iснує ще один музей — обласний археологiчний, який отримує пiвтора мiльйони гривень на рiк. Ми ж — тiльки грошi за квитки та сувенiри, якi явно не окуповують витрати.

— Даруйте, а з чого живе Олександр Полiщук?

— П’ятнадцять рокiв був засновником великого кооперативу з налагодження цукрових заводiв, а зараз — колекцiонер, оце й головне джерело коштiв.

— Визискуєте «чорних археологiв»?

— Прагнемо, аби те, що вони накопали, не було вивезене за кордон. Неофiцiйна дилерська мережа Росiї, скажiмо, дуже активна. А, наприклад, палеолiтичний кам’яний молоток продається лише за 100–200 гривень…

— Так дешево?

— Бо в Українi їх найбiльше у свiтi на одиницю територiї! (Смiється). До речi, це свiдчить про рiвень розвитку наших країв у кам’яному вiцi. В нас у музеї на стiнi — 500 таких знарядь, а загалом у колекцiї — понад 5000. Є поля, де картоплезбиральний комбайн викидає купу камiнцiв, i половина є доiсторичними молотками.

— Правда, що люди на городах досi знаходять трипiльськi черепки?

— Абсолютно. Але навiть у селi Трипiлля не всi знають, що воно таке. Крiм того, аби виявити щось справдi гiдне, мiсце знахiдки потрiбно дослiдити за наукою. Можна звернутися до Iнституту археологiї, але там скажуть — iдiть собi, в нас немає коштiв.

— У вашому музеї виставлено понад 500 цiлих предметiв трипiльської культури, а в Нацiональному iсторичному — лише 100. Чому так?

— Це прояви певної полiтичної волi. У фондах Iнституту археологiї — сотнi тисяч таких артефактiв, вiн повинен передавати їх через п’ять рокiв вивчення в iсторичнi музеї, чого не робиться. Маємо надiю, що все це зрештою потрапить до комплексу «Мистецький арсенал», яким опiкується Президент. Добре вже те, що ведеться реставрацiя таких речей.

Досi працює радянська пропагандистська машина. Гарантую, якби Трипiлля було в Росiї, ми б уже мали багатi державнi експозицiї та будь-яке фiнансування. А поки що в Кiровоградi, центрi областi iз сотнями унiкальних трипiльських поселень, виставлено лише кiлька предметiв цiєї культури. Хiба не ганьба?

— Наскiльки вiдомо, Президент цiкавиться й вашим музеєм.

— Вiктор Андрiйович бував у нас, як i кiлька мiнiстрiв культури, зо два десятки народних депутатiв... До речi, сьогоднi приймаємо двi iноземнi делегацiї вiд СБУ.

На щастя, Президент України є українцем, йому цiкава наша справжня iсторiя i вiн прагне, щоб спiввiтчизники теж її знали. Трипiлля — першоджерельна епоха нашої iсторiї, якою маємо пишатися.

Музей — не тiльки експозицiя, а ще й iдеологiя. У пропагуваннi трипiльської культури ми зробили бiльше, нiж усi музеї України разом узятi. Можна оглянути трипiльськi експозицiї в iнших мiсцях, але ви не почуєте там того, що розкажуть у нас.

Рiч не в черепках, а в людях.  n

ЩО ЩЕ МОЖНА У ТРИПІЛЛІ?