Поки iсторики з археологами сперечаються, чи була македонська столиця Скоп’є форпостом держави Александра Македонського, а свiтовий полiтикум «народжує» прийнятнi для нього форми офiцiйного ймення цiєї балканської землi, маленька країна з великим серцем, багатою iсторiєю, драматичною долею та незайманою природою турботливо приймає гостей. На батькiвщину матерi Терези, братiв Кирила та Мефодiя вирушили i ми — група українських журналiстiв.

На крилах лайнера до цiєї країни рукою подати, проте наразi прямих авiарейсiв туди ще немає. Країна-посередник — на вибiр: Болгарiя, Угорщина чи Австрiя. Ми скористалися послугами останньої.

Перше, на що я звернула увагу в аеропорту Александра Великого, то це на салоган «Македонiя — рай для iнвесторiв».

Трохи згодом, за вечерею з мiнiстром економiки Вiрою Рафайловською, все прояснилося — у липнi тут набуває чинностi закон, що дозволяє iноземцям купувати землю, нерухомiсть, вкладати грошi й розвивати мiсцевий бiзнес. За статистикою, поки що приїжджають сюди переважно у справах, анiж на вiдпочинок. Але туризм в країнi — на третьому мiстi за надходженнями. Перший україно-македонський тост «за чартер!» дав зрозумiти — не за горами змiна позицiй!

Кiлькiсть iноземних туристiв у Македонiї зросла з 99 тисяч у 2001 роцi до 202 тисяч у 2006-му.

Македонiя утвердилась на полiтичнiй картi Європи у 1992 роцi, виокремившись зi складу колишньої Югославiї. Власне, це Вардарська Македонiя — iсторична область, яка пiсля балканських вiйн 1913 року вiдiйшла до Сербiї, тодi як Грецiї дiсталася Егейська Македонiя, а Болгарiї — Пiринський край.

Сучасна Республiка Македонiя просто-таки перенасичена унiкальними природними дивовижами. Вона вiдкривається ще й як справжня колиска культури, де ревно оберiгають iсторичну спадщину античних та ранньохристиянських часiв i водночас плекають сучасне мистецтво.

Почали ми знайомство з першої столицi (976 року) держави, мiста Охрид. Не дивно, що його величають «балканським Єрусалимом»: церков тут — як днiв у роцi, триста шiстдесят п’ять! Охрид — одне з небагатьох балканських мiст, котре пережило i античнiсть, i падiння Риму та Вiзантiї, i турецьке панування. Еллiнська його назва — Лiхнiдос, тобто «палаючий, променистий». Колись це був важливий пункт (спочатку македонський, потiм римський) стратегiчної дороги Вiа-Iгнатiя, яка сполучала Апеннiнський пiвострiв, Балкани i Малу Азiю найкоротшим шляхом.

Хто, з чим i куди їздив, знають, здається, столiтнi чинари — священнi дерева, що ростуть у стародавньому мiстi до сьогоднi. Щосуботи i щонедiлi пiд їхнiми кронами збираються волинщики. Македонiю вважають однiєю з наймузичнiших країн Європи, причому всi найцiкавiшi iмпрези плануються на лiто. Меандром балканського хороводу тягнеться це фестивальне оро всiєю країною, закликаючи приєднуватися нових гостей. Тож якщо у часи Риму в охридському амфiтеатрi збиралися на бої гладiаторiв, то тепер сюди з’їжджаються на концерти всесвiтньо вiдомих спiвакiв (нещодавно виступав Хосе Каррерас) чи мiжнародний музичний фестиваль «Охридське лiто». Останнiй вiдбувається з 12 липня по 28 серпня, а вперше прогримiв у 1961-му… в Святiй Софiї.

Йдеться не про київський чи стамбульський храми, в Охридi є свiй. Гуляючи древнiм мiстом, проминути його — грiх. Свята Софiя збудована ще у IХ столiттi, довгий час виконувала функцiї кафедрального собору. Турки, що у XV столiттi прийшли сюди, стерли фрески, перебудували церкву, звели мiнарет i перетворили її на мечеть. Вцiлiлi фрагменти розпису нинi — неоцiненний скарб вiзантiйської культури. Здається, тисячолiтнi iкони та фрески дихають вiчнiстю, зупиняючи час i примушуючи тамувати подих… Хiба що хлопчаки, якi грають у футбол на церковнiй зеленiй галявинi, нагадують — надворi ХХI столiття.

В Охридi iсторiя ступає за тобою слiд у слiд: мохом квiтне черепиця на дахах будинкiв, поруч проїжджають авто 80-х, рiзьбяр на подвiр’ї завершує iкону… Зазираю, запитую — то буде святий Климент. Логiчно, адже розквiт мiста почався пiсля прибуття сюди святих Климента i Наума наприкiнцi IX столiття й заснування ними першого слов’янського унiверситету — Охридської школи писемностi. Мiж iншим, македонцi користуються кириличною абеткою, бо тут попрацювали послiдовники Кирила i Мефодiя. Одначе Климент i Наум застосовували першу слов’янську грамоту — глаголицю. Кирилиця прийшла сюди пiзнiше з Болгарiї, де глаголичне письмо реформували на взiрець грецького. Синтез i дав те, що сьогоднi називається кирилицею на честь святого Кирила, який, утiм, сам не мав нiчого спiльного iз цiєю абеткою. Климента, власне, й заслали в Охрид, бо не погоджувався з ревiзiєю писемностi… Вiн помер 916 року, й частина забальзамованих мощей святого зберiгається в церквi святого Климента i Пантелеймона.

Вiд усипальнi до монастиря святого Наума — кiлометрiв 30… Проходимо повз македонську перлину — Охридське озеро. Вiдпливши бiлоснiжним човном вiд мiської набережної, збагнули, чому ЮНЕСКО у 1980 роцi вирiшило додати мiсто разом iз водоймою до об’єктiв всесвiтнього природного i культурного надбання. Озеро подiбне до коштовного каменя, що мiниться в обрамленнi гiрських схилiв-смарагдiв, церков-дiамантiв, будиночкiв-рубiнiв, нiби чекає на оцiнку майстра-ювелiра…

Я одразу ж пiшла знайомитися iз сивочолим капiтаном нашого «журналiстського» суденця. Хто як не вiн знає все про водойму, яку, певно, борознить не перший десяток рокiв? Переказую: Охридське озеро лежить у котловинi мiж гiрським масивом Мокра i Ябланиця з албанського боку та горою Галiчиця (2255 м) на схiдному македонському березi. Воно вважається найдавнiшим у Європi, бо утворене iще до першого льодового перiоду (як Байкал, Каспiйське море та озеро Танганьїка). Двi третини його належить Республiцi Македонiя, решта — Албанiї. Воно має власне свято — 21 червня, День Охридського озера.

На серединi водойми сповна вiдчуваєш її масштаб. Довжина — 31 кiлометр, ширина — 15, а глибина мiсцями сягає 288 метрiв! Мимоволi проймаєшся повагою… Рибалкам тут рай. Серед iнших риб водиться i примхлива охридська форель, вiдома як летниця, чи бельвиця. Ця морська панi абиде не житиме — виключно у водi кришталево чистiй. Iснує у озера й своя таємниця — дiвчина, що скупається в ньому, вiдчує його «подих», її тiло огорнуть срiблястi бульбашки, у кожнiй з яких вiдбивається сонце. А коли красуня вийде на берег, чоловiки не зможуть вiдiрвати вiд неї очей…

Приворотними властивостями озера я вирiшила скористатись пiзнiше, тодi як його грайливим настроєм перейнялася, щойно штурвал опинився в моїх руках. Курс — на пiвденний берег. Сюди ж наближався ще один катер, повний ошатно вбраних панiв й пань, непосидючої малечi та македонських музичних ритмiв. На носi — щасливi нареченi. Їдуть на вiнчання до монастиря святого Наума, що майже на албанському кордонi. Прямуємо туди i ми.

Тут, на високiй кручi, в оточеннi кипарисiв, у невеличкiй церквi був похований 910 року сам святий. Монастир, перший камiнь якого заклали ще у 900-му, славиться фiлiгранним рiзьбленням по дереву, давнiми фресками та iконами. У середнi вiки сюди сходилися православнi прочани з найвiддаленiших куточкiв — вважалося, що святий Наум надiлений силою зцiлювати душевнi розлади. У 1662 роцi в обителi навiть дiяв шпиталь, але його, як i старовинну бiблiотеку, знищила пожежа 1802-го. I досi македонцi переконанi, що, приклавши лiве вухо до саркофагу, можна почути биття серця святого (насправдi, то звучить пiдземний струмок). А ще тут чути спiв павичiв! Я їх нарахувала пiвтора десятка. Аристократичнi птахи гуляють собi бiля туристiв, спокушаючи своїми казковими хвостами…

Вiдвiдавши монастир, смачно пообiдавши в готелi «Святий Наум», так i не вловивши павича, ми всiєю командою повернулися на палубу нашого човна. Пливти проти хвиль стало трохи важче, та все ж капiтан знову спокiйно передав штурвал менi.

Краєвид нагадував Пiвденний берег Криму в часи, коли я дiвчиськом вiдпочивала в «Артецi». Ось вiн, македонський Аюдаг! Одразу ж пригадалась пiсня: «На горбатом Аюдаге в тишине, в абсолютно абсолютной тишине…». Стоячи на балконi одного з найбiльших готельних комплексiв Охрида «Iнекс Гориця», що, мiж iншим, дуже нагадує готель «Ялта», переконуєшся — тиша тут неймовiрна, хiба що вночi озернi хвилi перетворюються на морськi… Водойму так i називають — «Охридське море».

Купатися, засмагати, рибалити на «море» приїжджають iз рiзних куточкiв свiту. А з Iзраїлю та Нiдерландiв навiть є регулярнi авiачартери.

Мрiють македонцi створити тут туристичну оазу ще й взимку. Гори є, снiг лежить на вершинах до лiта, бракує лише серйозних iнвестицiй. Про це ми вели розмову з нашим гiдом наступного дня, пiдiймаючись гiрськими серпантинами.

У 1958 роцi македонська частина гори Галiчиця оголошена нацiональним парком. Нинi вiн розкинувся вiд Охридського озера до озера Преспа. Останнє вражає не менше. Воно по-королiвському розляглося на три держави — Македонiю, Албанiю та Грецiю, омиваючи їхнi береги своїми лагiдними блакитними хвилями. Порiвняти обидва «водянi люстерка» та оцiнити красу незайманої природи можна, мов на долонi, з висоти 2000 метрiв. Ми зупинилися бiля каплички. Серед гiрської величi вона здавалася мiнiатюрною!

Поставивши свiчку, сфотографувавши незабутньої краси пейзаж, рушили далi, повз береги Преспи до мiстечка Бiтола. На нас чекав смачний обiд у ресторанi готелю «Мiленiум Бiтола» й невеличке розчарування — за день до нашого приїзду тут завершилися перегони на шпильках… Як то могло бути, ми уявляли, смакуючи вiд душi кулiнарнi македонськi шедеври.

А ось насититися поетичними шедеврами можна й варто у старовинному мiстi Струга, що за 15 кiлометрiв вiд Охриду. В кiнцi серпня тут влаштовуються найдавнiшi у свiтi «Стругiвськi поетичнi вечори», на якi приїжджають служителi муз iз понад 30 країн свiту. Через Стругу тече рiчка Црнi-Дрим, що сполучає Охридське озеро з Адрiатичним морем. Це мiсто садiв, виноградникiв i, вiдповiдно, фруктової смакоти.

Треба зазначити, македонськi вина — серед найкращих у Європi. Менi особливо сподобалися бiлi. Розбити виноградники мiсцевих землевласникiв колись напоумили французькi сомельє. I не помилилися — вино тут п’ється, як вода. Є й iнший варiант — македонська горiлка ракiя. Цей самогон, схожий на iталiйську граппу i грузинську чачу, буває бiлий i жовтий. Пам’ятайте: вживати одночасно мiцнi напої, що по-македонському означає «жестко пече» двох кольорiв не можна. Ще гiрше поєднувати їх зi «слабо пече» — вином або пивом. Ну, власне, як i в нас. Правда, скрiзь знаходяться вiдчайдухи… У Македонiї такий мiкс має колоритну назву «бетон».

Не знаю, чим би нас пригощали в готелi «Дрим», якби антична назва мiста Струги була не Енхалон, що з латини означає — «вугор». Поїхати з мiста, не посмакувавши цього делiкатесу, означало б себе обдiлити. Страва може сягати пiвтора метра завдовжки…

За 6 кiлометрiв од Струги, на березi того ж Охридського озера, у скелi примостився монастир Калишта (XIV столiття). Це лiтня резиденцiя архiєпископа. На входi, бiля води, нас зустрiла родина лебедiв. Як на мене, символiчно: сюди з усiх-усюд, навiть з iсламських країн, прибувають паломники, зокрема паломницi — помолитись перед iконою Чорної Богородицi. Потiм повертаються i створюють здоровi та по-лебединому вiрнi родини…

По-сiмейному затишно ми почувалися протягом усього перебування в Македонiї. Й не дивно, що на цiй землi, в мiстi Радовеш, спiльними україно-македонськими зусиллями зведено храм Святої Трiйцi (вiдкритий 2003 року). Його автор — вiдомий український митець Анатолiй Гайдамака. Зовсiм скоро на Охридському озерi, бiля готелю «Гранiт», вiдкриють церкву на водi, над якою старанно працює наш-таки маестро. Велика Ялта, що її нам так нагадало мiсто Охрид, була одним з улюблених куточкiв колишнього президента Македонiї Бориса Трайковськи. Вiн не раз пiдкреслював, що пiсля своєї каденцiї приїде до столицi кримських курортiв на вiдпочинок. На жаль, його життя забрала авiакатастрофа…

Доля часом сувора до сильних, мужнiх i непохитних. Мабуть, тому, що тi їх згуртовано i стiйко долають. I ми пiдтримаємо македонцiв — надто вже багато у нас спiльного i… Надто вже гарна їхня країна! Вiд нас обов’язково полетять сюди чартери.  n

НА НАС ЧЕКАЮТЬ!

Македонiя має понад 180 готелiв iз 15 000 мiсць. У країнi дуже поширенi приватнi апартаменти.

Охрид за один перiод може прийняти 30 000 туристiв. 3500 мiсць — це рiвень 3-5 зiрок, решта — приватнi будиночки рiзних категорiй. Є i 7 кемпiнгiв навколо озера.

Цiни: нижня межа — 5 євро у приватному будинку, верхня — 80 євро у «5 зiрках».

Готелi, що гостинно прийняли українських журналiстiв:

• «Гранiт» (www.hotelgranit.com.mk);

• «Дрим» (www.hoteldrim.com.mk);

• «Inex Goritca» (www.inexgorica.com.mk);

• «Millennium Palace» (www.milleniumpalace.com.mk).

Українцi поки що вiдвiдують країну не органiзованими групами, а як незалежнi туристи. Наплив очiкується наступного року, оскiльки планується вiдкрити прямий авiачартер Київ – Скоп’є.