У бiльшостi з нас країна давно асоцiюється з чудовим морським вiдпочинком, п’янким ароматом трояндових плантацiй, рядами налитого сонцем винограду i терпкуватим смаком доброго вина. Звiсно, нiкуди усе це не подiлося. Навiть навпаки, останнiми роками iндустрiя вiдпочинку розквiтла пишним цвiтом на удобрених iнвестицiями узбережжях. Хто був тут навiть п’ять рокiв тому, чудується! А європейцi порiвнюють тутешнi курорти з Лазуровим берегом Францiї. Поруч iз приватними апартаментами вишикувалися гарнi сучаснi готелi з усiм «джентльменським набором»: ресторанами, бальнеоцентрами, спа-салонами...

Отож я знову на Золотих Пiсках. Коли одноманiтне пляжне життя трохи набило оскомину, лiтня Варна вiдкрила менi свої обiйми. Морська столиця заполонила розповiдями про пам’ятки епохи Риму та Вiзантiї. Успенський собор, бароковий Приморський парк, облаштований за взiрцем вiденських, веселий i закличний шепiт Чорного моря... Але на мiй подив, нам запропонували не новi шедеври мiста, а поїздку до зовсiм не знаної Болгарiї!

ЖЕРАВНА

Село вiкнами на пiвдень

Затишними дерев’яними оселями (їх тут близько 200), фасади яких повернутi на пiвдень, зустрiло нас це балканське село — неповторний образ старої болгарської архiтектури. До речi, пiвденнi фасади — особливiсть лише тутешня. Вони виглядають завжди гостинно i привiтно. Нiхто не бачить «спин» будинкiв, бо всi вiкна виходять на вулицю. Мабуть, оселi теж мрiють про море, вдивляючись у його бiк вiкнами. А навзамiн сонячним усмiшкам екскурсантiв дарують затишну прохолоду. I захоплюють архiтектурними традицiями. Яскравим прикладом епохи Болгарського Вiдродження є у Жеравнi будинки Сави Фiларетова, Россi Чорбаджi та видатного письменника Йордана Йовкова. Помешкання рiзняться iнтер’єрами та старовинними меблями.

Нас провели вуличками, якi започатi ще у... XII столiттi! Вони й досi випромiнюють спокiй живого давньоболгарського духу — вiн так i вiє вiд парканiв, укритих рiзнобарв’ям квiтiв. Здається, зараз iз двору вийде бабуся, запропонує тепленького молочка з пiнкою i скаже, що це на здоров’я. А чому ж здається? Виявляється, у багатьох етнографiчних болгарських селищах пропонують саме такий вiдпочинок. Родина винаймає у бабусi кiмнату й насолоджується усiма сiльськими принадами: свiжим повiтрям мiшаного балканського лiсу, смачними й оригiнальними народними стравами, простим i щирим спiлкуванням.

Завершити подорож до цiєї перлини Болгарiї й залишити найкращi спогади нам допомогли обiд у знаменитому ресторанi «Златна Ореша» та мiсцевi сувенiри. Тут виготовляють декоративнi подушки, вироби з дерева, славнозвiснi жеравнинськi ковдри та килими з народними орнаментами, в якi мiсцевi майстри вкладають древнi знамення успiху i злагоди в оселi.

Навiть одноденне перебування в атмосферi цiєї болгарської глибинки вiдновлює життєвi сили надовго. Враження таке, що ти пiсля сеансу в доброго психотерапевта, який надихнув спокоєм i вiрою у власнi сили. Тiльки краще, бо у кабiнетi лiкаря не так гарно i затишно...

КОТЕЛ

Варимося в екзотицi

За 14 кiлометрiв од Жеравни, у горах Старої Планiни, в мальовничiй невеликiй котловинi (звiдки й назва) розташоване мiстечко Котел. Вабить воно своїми музеями, добре збереженими будинками часiв Болгарського Вiдродження та пантеоном нацiонального героя Георгiя Раковского. Iсторiя заснування Котла пов’язана з часами османського володарювання, коли болгари iз сусiднiх мiсцевостей, тiкаючи вiд нападникiв, оселилися тут, серед гiр.

При в’їздi до мiста ми мало не поскручували собi шиї, намагаючись розгледiти пам’ятник у вiкно бусика. Нас проводжали три кам’янi воїни, якi своєю присутнiстю та зазначеною датою засвiдчували час заснування мiста — 1280 рiк. А навпроти них, пiд скелею, розташувався лев як символ величi та нескореностi.

На вiдмiну вiд Жеравни, будинки тут iз бiлого каменю й дерева. Почутi слова про те, що «Котел — архiтектурний та iсторичний заповiдник», якось не вразили. Натомiсть живе сприйняття все розставило на свої мiсця. Так, заповiдник i неабиякий! У Музеї старовинних ремесел нам продемонстрували виробництво неповторних килимiв та показали колекцiю золотих i срiбних жiночих прикрас. У Керпiєвому домi (окремий етномузейчик) за бажання можна ознайомитися з подвижницьким життям 200 нацiональних героїв, вихiдцiв iз тутешнiх мiсцин. Котел славиться як мiсто, де народилося найбiльше воєвод, гайдукiв, революцiонерiв, письменникiв та iнших видатних людей. Саме тут у 1812 роцi вiдкрили першу в Болгарiї свiтську еллiно-болгарську школу. I саме мешканцi цього мiстечка 24 травня 1860 року першими вiдсвяткували й започаткували День слов’янської писемностi на честь дiянь Кирила та Мефодiя.

Не хотiлося їхати звiдти. Вiдчувався дивний пiслясмак вiд сумiшi минулого й сьогодення. Вузенькi вимощенi каменем вулички, високi кам’янi огорожi, з-за яких визирають будиночки, аромат дикої геранi й самшиту... Справжнє диво болгарської глибинки!

СЛIВЕН

Старий В’яз i сто воєвод

Нас iще не тягло до моря, й господарi запросили до наступного чудового мiста на сходi Старої Планiни — Слiвена. Назва пов’язана з мiсцем розташування — злиття трьох рiчок — Асеновської, Селiшської та Новосельської. Слiвен знаходиться на старiй вiйськовiй дорозi вiд Дунаю до Константинополя. Iсторично вiн вiдомий як селище соколарiв  — людей, що розводили мисливських соколiв. Але поступово воно перетворилося на ремiсничий центр. А ще Слiвен називають «мiстом 100 воєвод» — саме стiльки славетних мужiв народилося тут, якщо вiрити iсторичним довiдкам та переказам.

Я би пропонувала почати знайомство зi Слiвеном iз його центру, який вразив мене найдужче. Уявiть, що ви стоїте бiля дерева вiком 600 рокiв. Височить над мiстом Старий В’яз i, мов вартовий, наглядає за своєю вотчиною. Коли ви втомленi, магiчний заряд позитивної енергiї та здiйснення бажань вам гарантовано — лише загадайте. Пiсля цього вiдвiдання музеїв вiдомих митцiв, слiвенської збiрнi предметiв побуту XIX сторiччя й художньої галереї надовго поєднає вас iз мiстом. Принаймнi я вiдчула себе його частинкою.

Для повного осягнення мiста не полiнуйтесь i пiдiймiться канатною дорогою на понад 600 метрiв, щоб хоч трохи пройтися хребтом Слiвенський Балкан i з висоти пташиного польоту оглянути цей райський куточок болгарської землi. А раптом побачите ще дещо цiкаве i, можливо, смачне…

Чим шлунок потiшили

Як i нам поталанило зазнайомитися ще з однiєю принадою Болгарiї — нацiональною кухнею. Найдужче здивували нас скари — вуличнi печi, де на рожнах смажиться i баранинка, i курятинка, i кебабче (невеликi ковбаски). Поряд є столики, де просто з жару можна посмакувати печеним м’ясцем, шопським салатом зi свiжих овочiв та натертої бринзи. До речi, салат дiстав назву на честь невеликого народу, який проживав у мiсцевостях бiля нинiшньої Софiї. I звичайно, запити таку смакоту болгарським кислим молоком, а точнiше — йогуртом. Це той самий балканський цiлющий продукт, вiд якого в супермаркетах лишилася тiльки назва. Втiм, «просунутi» торговi мережi Європи iмпортують «автентичний» йогурт, i вiн там досить популярний.

Що ж до всiєї палiтри смакiв вигадливої болгарської кухнi, то її словами не змалювати i за одну поїздку не оцiнити. Особливо враховуючи неосяжнi порцiї, якими тут частують.

Чим душу зiгрiли

Наш брат турист самою їжею ситий не буває. Тому болгари запропонували ще й розваги. На фольклорному вечорi ми танцювали i спiвали разом з артистами, куштуючи ракiю (мiсцеву горiлку) та сухi болгарськi вина. А «на закуску» чекало те, що змусило захмелiлих протверезiти.

Танець на жару босими ногами! Ця традицiя корениться у глибинi вiкiв. Виконують його жiнки та чоловiки пiд звук бубна, тримаючи в руках iкону, яка нiбито захищає вiд опiкiв. Таких танцiвникiв називають нестинарами, а їхнiми покровителями вважаються святi Константин i Єлена. Цього явища не можуть пояснити анi вченi, анi iсторики, анi психологи. Нестинари — особливi люди, якi не святкують Рiздва i не демонструють аж надто великої побожностi, але, кажуть, станцювати на жару можна, тiльки глибоко вiруючи в захисну Божу силу…

Останнiй вечiр у болгарському селi вразив на все життя i закохав у цю країну, її таємницi та духовних людей. Задля такого варто було на день-два розпрощатися з морем! 

А КУРОРТ НЕ ВТЕЧЕ

Бажаєте лишитися в екзотицi на кiлька днiв? Це можна у будь-якому iз селищ, винайнявши кiмнату в приватнiй оселi або номер у готельчику, який вiдповiдає сiльському колоритовi.